Найбільш резонансний твір письменника, саме він здобувся на нищівну критику, і за нього Олесь Ульяненко отримав малу Шевченківську премію. Автор малює життя в божевільні, де люди перетворюються на рослини. Головний герой Йона намагається втекти на волю. Його порвана нервова, галюцинаційна дійсність дисонує із соціальним дном одного з київських районів — Сталінки, де відштовхнуті суспільством покидьки живуть і гинуть лише фізично, про духовність їм взагалі нічого не відомо, вона для них фактично не існує, і, власне, цим вони й викликають до себе велике співчуття, а смерть їхня бачиться чи не єдиним порятунком і визволенням. Та серед суцільних червоно-чорних кольорів у творі яскравим сонячним промінням видаються одинокі епізоди в житті героїв, описані з неймовірним теплом і ліризмом, які ще сильніше дисонують із похмурим масивом подій.
У «Сталінці» приваблює і плетиво самої прози, шалені переходи і перепади тональності та настроїв. І тільки віра у Бога рятує од жаского життєскніння.